У кімнаті нестача світла.

Від задухи глевкої верне.

Біла чашка кавово вагітна.

Симптоматика післямодерну.

Скловіконня до сонця фриґідне.

Каворадість занадто мізерна.

У щілинах хропуть мирно злидні.

Замальовка опісля модерну.

У кишенях дірки достовидні.

В смітнику «капітан» Жюля Верна.

Сміх нестримано зло-інвалідний.

Усвідомлення пізномодерну.

На обличчях різниця клімату.

Час застиг в міжгруддєвій безодні

Туалети перервно покинуті.

Вчора-завтра. Коли – сьогодні.

Пункт призначення – з дому додому.

Міждомів‘я позначене штампами.

Ода залі й граніту твердому.

Небеса поза трапними дамбами.

Шал Ікара чергується з маренням.

По салону – вода, чай із сендвічем.

В голові між нейронами вариться

Усвідомлення глобуса величі.

Полігамні думки розсипаються.

Всі на зниження! Вуха блоковані.

Доля стрімко біжить небокраями

Мальовничими й кольоровими.

2009.07.19

між аеропортами «Москва-Внуково» та «Брно-Тужани»

я думаю, що налагодити відносини зі своїм жж у мене так і не вийде.  вибачайте, хто на це сподівався. і ше й твіттер з"явився і дуже зручний плагін у фаєрфоксі.

останнім часом вирішив повернутися до речей, які мене більше цікавлять. незважаючи на "сімейне" життя, час на такі речі можна знайти, тільки трошки треба більше над собою попрацювати. а то дуже і дуже нелегко.

одна з речей - вірші. за останні 2 роки назбиралося їх у мене троха, думаю десь під 100. як на мене, крок вперед від "лірики дощу" і, як не дивно, більшість віршів мені таки подобаються:)

вже як декілька тижнів помаленьку працюю над новою збіркою і веду трошки активнішу літературну діяльність, і.е. більше віршів можна знайти в інтернеті (тут - http://h.ua/  і тут - http://slonyk.com/) Намагаюся отримати думки на рахунок збірки від друзів та знайомих, є певні думки щодо дизайну та оформлення. все ще в зародковому стані, але все рухається.

І, от, щоби пришвидчити рух, маю прохання до тих, хто прочитає цей пост, а саме:
- якщо у когось є знайомий мовник (друг-падруга), які б за "дякую" зголосилися вичитати тексти та написати "що не так", це б мені надзвичайно допомогло. це, по-перше

по-друге, якщо хтось хоча просто прочитати і сказати, що подобається, що ні, так само можу вислати усі вірші, цікавлять думки про риму-ритм-мелодику-розмір-образи, думки щодо структури збірки, можливих розділів, ілюстрацій і т.д. і т.п.

але друге тільки за умови, що це буде серйозно.
Якщо просто хочеться почитати вірші, то можна то зробити на вищезгаданих сайтах, а потім можу вислати зверстану збірку. Ніякої халяви, треба рухатися уперед:)

Отаке. Хто шо думає?)

З повагою,
Кіяшко

Із світлин надважкі гори Атласу

Білі шапки у мене кидають.

Тут смереки зібгались у кактуси.

Тут зимове небо безкрає.

Незнайома всміхається бистриця.

Незнайомець, напевно, сподобався.

Водограями сонце кривиться.

Гучність еха біжить здороватись.

Друзям пишу листівку весело:

“Я заліз аж у гори Атласу!

Все казково! І настрій піднесений.

Тільки, дурень, вколовся кактусом.”

2008.12.30

Долина Оуріка, Марокко

loreliay

Орбітально-овальний

На екрані проектні структури,

Купа цифр, таблиць та графіків.

Мóї дані тікають трафіком

За шлагбаумно-митні мури.

За вікном соромітське графіті.

Три вирáзно-голі фігури

Вчать всесвітньо відомого гуру

Чорнобілій розбещеній графіці.

Я ж малюю щось напіврадісно,

Напівсумно з‘являються літери.

Сон виходить із білою заздрістю

На орбіту мого Юпітера.

З орбітальною овальністю

Набираю спокій відрами.

2008.09.01

м. Прага

там де всього потрійне скупчення

там де півночі сплять олені

там де сонячних сфер залучення

там танцюють мрії зелені

там де бачити те в що вірити

там де смуток надійно в схороні

там де місяць до неба шкіриться

там співають мрії червоні

там де усмішка й чай на сніданок

там де гімни богів старовинні

там де хори й забави веснянок

там кохаються мрії сині

там де снігу нема століттями

там де всі лиш для себе мессії

там де гра із вогнями досвітніми

там мої кольорові мрії

11.07.08               Прага-Отроковіце

дощ навулиці б‘є по потилицям

у кімнаті світла грайливості

по вікну дощ краплинами кривиться

очі сповнені любощів й милості

між устами уста ніжно туляться

у кімнаті спокійно та затишно

тьмяно світло лягає на вилиці

один одного до швидко хиляться

почуття тихо збуджують запахи

між устами уста ніжно туляться

дощ навулиці б‘є по потилицям

28.06.08          м.Прага

ПЕС. Хочу хоч на хвильку додому, там час має особливі властивості...

повернутись в минулі спогади
знов відчути різницю в кліматі
знов не спати ночами довгими
в світле небо бездонно кліпати

цілуватися знов з природою
знову з фйордами побрататися
посваритися із погодою
в парасолю скоріш сховатися 

геть спітнілим на гору вилізти
милуватися миром-спокоєм
не згадати слово «вибачте»
чути гомін тиші глибокої 

гальбу пива недешево випити
щиро з друзями побалакати
візерунок усмішок вишити
порадіти і трошки поплакати

чи я бачив ранок у відні

як над хонсю небо палає

що я знаю про тонгу та фіджі

про далеке й чудове палау

що я можу сказати про того

про людей та красу свазіленду

скуштувати б чогось смачного

під гарячим сонцем ташкенту

що я думаю й знаю про себе

про кордони моїх географій

чи я часто дивлюся на небо

алкогольний дудлячи напій

хочу спокою мертву потребу

і з десятком віршів-епітафій

хтось поруч крикнув «вільна каса»

тріумф теорій руху черг

сезамна м‘ясо-хлібна маса

на «ланч» в вівторок чи в четвер

на лобі пише «пошук щастя»

бажання надвпливових сфер

малюнки молотів та свастик

й навчання вищості манер

із уст вже ні «привіт», ні «здрасьте»

лиш вельми зверхнє «пáні» й «сер»

хтось в черзі крикнув «в мене щастя!»

й від сорому в очах помер

Віктор Кіяшко

28.12.08 м.Прага

швидко втомлені колисковими

учорашніми з серцем розмовами

десь поламані й перекушені

до морального збочення змушені

трохи згублені і віднайдені

нанівець перекручені зайдами

геть пожмакані і покинуті

деґрадовані й знову розвинуті

м‘яко вложені й поціловані

до споживчих умов пристосовані

розмежовані віршами й ґратами

тихо мрії у закутку спатимуть

20.02.08              м. Прага

(с) Віктор Кіяшко

«Рендомний» сонет

Сподобалось дротів кубло

Розгардіяж у друга вдома

Нервово-рідкісна судома

Загублене в очах село

По тілу молодечі втома

Кудись когось та й завело

Щось просичало й загуло

Років хронічна аденома

120 грамів цинку й хрому

Кобіти справне помело

У слухавці бридке «алло»

Нащадків Риму та Содому

Чорнилом пише щось перо

Кудись веде рука рухома

13.02.08 Прага

ПЕС. Написалося за декілька хвилин всього. Рендомний якись вийшов:) Ніхто не підкаже, як правильно "рендом" перекласти українською мовою? "випадковий" не дуже відображає сенс слова і вірша. Буду дуже вдячний

Шось довго сюди не писав. Хоча ніби і часу було, і творчий доробок потрошку (дуже потрошку), але більшає, але якось не писалося і все тут. Останні тижні були не надто напряжними в сенсі роботи, а більше "так, про життя подумати". ДХЛ IT на якому я зараз продають, так шо мона думати шо далі і взагалі - бо можна собі файну перспективу надибати, а можна і ні. Шось не наю чи є у мені той підприємницький дух шуршати і взнавати, хоча треба і то.

Не можу дочекатися п"ятниці - рейс Прага-Будапешт-Амман. 8 цілих днів в Йорданії. Близький Схід, Петра, пустеля, бідуїни, кальян... Оксана, чай, розмови, рух, життя. Настрій збуджено-флегматичний.

Ото нарешті дописалося

пласкі екрани

мармурові стіни

брудні колони

рейок хитрий блиск

ледь тепла булка

із насінням тмину

моєї крові

зависокий тиск

швидкі тунелі

люди без обличчя

набридлий голос

руки та сумки

сьогодні я

як і завжди

за звичай

комусь навмисне

не простяг руки

Яскраве сонце сліпить й б‘є промінням

В вікно і крізь

прямісінько в лице.

Де ж то б узяти кам‘яне терпіння,

Щоб посилати всіх до бісовиння.

Тупе питання «курка чи яйце».

Послати б далі схилами й горóдом

Молитви білим стінам та дарам.

Шляхи в господі де-не-де господні,

Там десь під сподом чи у когось в споді.

Питання хтиве «дам ачи не дам».

Питання дике  «я чи перехожий»,

«Мої думки ачи думки твої».

Забувся блиск й зимовий день погожий,

Забулось щастя чимсь на сонце схоже.

Забув проміння крізьвіконне на чолі.

06.01.08 (Нові Сад-Тернопіль)

Минуло-вдягнутий сонет

Бетонними плитами ляже печаль

У клапанне серце, що жалібно стука

У ритмі нової зі світом розлуки.

На очі упаде миттєва вуаль

Хитких почуттів. Як ненависно руки

Стиcкають минулого свідків. Мов сталь,

Увійде до мозку промовистий жаль,

Узявши на мить відчуття на поруки.

Не треба плачів та страхів співчуттєвих.

Не треба молитв й монотонних хоралів.

Не треба історій сльозливо-життєвих.

Минулого сіро-глевких кардиналів

Спалити, повісити, вбити, втопити.

В майбутнє роздягнутим вільно ступити.

07.01.08 м.Тернопіль

Ледве райдужні видиви снів та реальності.

Ледве в кольорі радість від того. Чомусь...

Геть спотворена віра у чудо сакральності.

Геть безглузді розмови про дійсність. Чомусь...

Надлюдиною стати у снах та реальності –

Лиш підлоти не менше від того. Чомусь...

Надочікувань збільшилось. Чудо сакральності

Міцно спить в смітнику – не на небі. Чомусь...

Слово кинути в натовп, у сни та в реальності,

Та глухих не поменшає зовсім. Чомусь...

Лиш побільшає вірних глухій лже-сакральності

А поменшає сенсу. Вже вкотре чомусь...

 11.12.07 м. Прага